Шаблі - Козацька слава - Каталог статей - Київська Федерація Бойового Гопака
Неділя, 2016-12-11, 11:58 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Каталог статей [1]
Наука Учителя Історія козацтва
Козацька слава [11]
Бібліотека гопаківця
Наука Учителя [4]
Шлях Воїна
Витоки та основи ведично-краштрійської культури [4]
В цьому розділі зібрані цікаві статті про ведичну культуру та особливості науки життя різних каст суспільства, в тому числі кшатріїв-воїнів - славних предків Козацтва
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 172
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Київський осередок бойового гопака КОЗАКА МАМАЯ
Головна » Статті » Козацька слава

Шаблі
Шабля перського (по багатьох джерелах і турецького) типу (шамшир). Гарда хрестоподібна з перехрестям. Хрестовина довга з приплюснутими кінцями, чи коротка або довга з кулькоподібними закінченнями. Руків’я складалося, як правило, з двох кістяних чи рогових щічок на заклепках. Верхів’я металеве, оливко подібної форми, нахилене до руків’я майже під прямим кутом. Гарда верхів’я та обоймиці піхов завжди металеві. Кільця для портупеї нерухомо прикріплені до обоймиць. Піхви найчастіше виготовлялися з дерева та покривалися шкірою. Клинок характерної форми (яку ще називають лев’ячий хвіст), доли та грані відсутні. Вістря загострене з одного боку. Клинок, гарда та оправа піхов часто виготовлялися з булату чи дамаської сталі. Шамшир належить до яскраво вираженого завершеного типу шаблі: йому притаманні верхів’я та клинок надзвичайно характерної форми.
Наприкінці ХVІІ століття сформувався новий тип турецької шаблі – з коротким кривим клинком та широкою єлманню – кілідж. Кілідж має хрестоподібну гарду з перехрестям, звичайно виготовлену з м’яких металів – часто з срібла. Кінець руків’я комоподібно загинають уперед. Щічки ( рогові, кістяні чи дерев’яні) кріпляться до хвостовика на заклепках і сполучаються обшивкою з того самого матеріалу, що й гарда. Верхів’я часто має отвір для темляка. Для клинка характерні мала довжина, підвищена кривизна та єлмань значних розмірів.
В Європі в XV-XVI столітті під східними впливами сформувався польсько-угорський тип шаблі. Ранні екземпляри цього типу нагадували турецькі. З другої половини ХVІ століття вони набули характерних рис: верхів’я дещо збільшене, нахилене вперед, сплющене; гарда – у вигляді хрестовини, з дуже довгими кільйонами; руків’я – конічної форми; клинок слабо викривлений, в останній третині утворює велику єлмань. До польсько-угорських шабель, які широко застосовувалися козаками, відноситься декілька характерних видів: карабелі, ординки, «шаблі орла».
[/b]Карабеля Характеризується ефесом відкритого типу з верхів’ям у вигляді стилізованої голови орла. Шаблі з таким руків’ям, але виконаним у вигляді голови орла в реалістичній манері, так і називають – «шаблі орла». Карабелі з’явилися в Туреччині в першій половині ХVІ століття. Згодом таку зброю почали виготовляти ремісники Речі Посполитої. Існували карабелі бойові та парадні. З ХVІІ століття цей тип шаблі перетворився на парадну багато прикрашену зброю.
У ХVІІ столітті з’явився ще один різновид шаблі, так звана ординка. ЇЇ назву фахівці пов’язують з запозиченням зброї цього типу зі Сходу, зокрема від татар (ординка – Орда). Вважають також, що зброю цього типу виробляли львівські вірменські ремісники. Для ординки типовими є: масивна гарда відкритого типу; верів’я у вигляді ковпачка, розгорнутого догори під тупим кутом; довгі, розширені на кінцях кіньйони; масивний широкий клинок значної кривизни.
Ятаган[b] — різновид клинкової колючо-рублячо-ріжучої зброї, що був поширений у турецькому війську. Ятаганами зокрема, були озброєні гвардійські підрозділи османів-яничари. Вони потрапляли до запорожців як трофеї після вдалих походів. За часів Задунайської Січі ятагани набули більшого поширення серед задунайських запорожців, що перебували на військовій службі у турецьких султанів.
Ятаган — загострений металевий, трохи вигнутий клинок без хрестовини і гарди. Відмінною рисою клинка є те, що лезо розташовано на ввігнутій його стороні. Руків'я має специфічну форму, що виявляється у розташуванні в її нижній та верхній частині розширень (вушка на горі), що виступають по боках. Клинок і руків'я мали різноманітні прикраси: різьблення, насічки та гравірування.
Ятагани зберігалися у піхвах і носилися за поясом як кинджали.Ятагани переважно були доволі легкі і, як правило, не перевищували у довжину 1 м.
Ятагани використовували піхотинці (яничари саме і були гвардійською піхотою) у ближньому бою.Атакуючі ударні дії ятаганом виконували переважно вістрям і увігнутим лезом. Конструктивні особливості цього леза дозволяли майстру завдавати одночасно 2 рани під час виконання рублячо-ріжучого удару. Захисні відбиви здійснювали як лезом, так і незагостреною випуклою стороною. При відбивах увігнутим лезом забезпечувалось значно надійніше утримання ворожого клинка, але при цьому втрачалась можливість за рахунок техніки ковзаючих відбивів, притаманних шаблі, завдавати блискавичних контрударів. Тобто, ятаган мав як свої переваги, так і недоліки. Козаки, як і переважна більшість тогочасних європейських воїнів, віддавали перевагу вигнутим чи прямим клинкам.
Окремі зразки ятаганів зберігаються у музеях Запоріжжя, Києва та інших міст.
Крім вказаних типів козаки використовували і інші типи шабель,зокрема балканського походження, палаші. Аналіз зображень козаків на іконографічних творах показує, що шабля заможної української шляхти була тих же типів, що і в простих козаків. Найбільша кількість – це турецька зброя,трохи менше – польсько – угорського типу. Інша річ, що ці шаблі були оформлені на високому художньому рівні, з застосуванням високовартісних матеріалів, коштовних прикрас та складних ремісничих технік.
«Козацька шабля» - поняття, що об’єднує розмаїття типів цього різновиду холодної зброї, поширених на українських землях. Конкретні екземпляри замовляли в майстрів, купували готовими, захоплювали як трофеї . На Україні шаблі вироблялися у Львові, Києві, Кам’янці-Подільському, Конотопі, Переяславі, Чернігові та багатьох інших містах. Більшість козацьких шабель були східного та східноєвропейського зразків. Відсутність власне українських типів шабель пов’язана з недовговічністю та недостатнім розвитком української держави. Та це не завадило прославитися козакам як найкращим воїнам свого часу, а шаблі – як найхарактернішою та найважливішою в їхніх руках зброєю.
В цій невеликій замітці неможливо охопити весь матеріал про шаблю. Скоріше це невелике резюме на цю тему для початкового ознайомлення.

Володимир Перчук ГАРМАТНИЙ


Джерело: http://kozak-ua.org/
Категорія: Козацька слава | Додав: Komandor (2011-08-05)
Переглядів: 1326 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright MyCorp © 2016