КШАТРІЇ - ЗАХИСНИКИ ВСЬОГО ЖИВОГО. Ч.1 - Навчально-виховний процес воїнів - Витоки та основи ведично-краштрійської культури - Каталог статей - Київська Федерація Бойового Гопака
Неділя, 2016-12-11, 11:52 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Навчально-виховний процес воїнів [4]
Особливості виховної системи ведичної культури, визначення приналежності до кшатрійської касти, розвиток відповідних здібностей воїнів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 172
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Київський осередок бойового гопака КОЗАКА МАМАЯ
Головна » Статті » Витоки та основи ведично-краштрійської культури » Навчально-виховний процес воїнів

КШАТРІЇ - ЗАХИСНИКИ ВСЬОГО ЖИВОГО. Ч.1

Коли народжується дитина, головним і першочерговим завданням батьків є усвідомлення того, яким тип характеру у дитини.

Саме важливе – допомогти дитині знайти свій шлях і розкрити всі свої таланти. Згідно Ведичним писанням, є 4 типи характеру, які відповідають 4-м кастам ведичного суспільного устрою – брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри.

За відсутності батьківської опіки щодо правильності життєвого призначення їх дитини, виникає так званий п’ятий тип характеру – «подавлений».

Тому, найкращим рішенням для батьків буде забезпечення щасливого майбутнього своїх дітей, яке можливе за турботливого ставлення до останніх з дитячих років. Як говориться в священних ведичних писаннях: «Краще виконувати свої обов’язки, хай навіть недосконалим чином, ніж чужі – в досконалості» (Бхагават-гіта, 3.35).

Поговоримо про особливості воєнного стану згідно ведичних писань…

Кшатрії, а саме так їх називають у Ведичній культурі, належать до другого типу характеру. Це люди, схильні до управління, керівництва та захисту інших, до встановлення правил та законів справедливості.

Вони будь-якою ціною прагнуть зробити життя справедливим та правильним, часто підтримують владу, керують чи якось беруть участь у структурах влади. Сама головна риса цього типу – потяг до справедливості та милосердя. Якщо людина спрямована до справедливості, якщо вона вважає, що повинна примушувати всіх робити правильно, і сама намагається слідувати цьому – значить вона володіє другим типом характеру.

У таких людей яскраво виражене бажання захищати слабких. Вони схильні, в залежності від свого ступеня інтелектуальності, снаходитися в різних структурах керівництва, починаючи з президента та закінчуючи простим постовим міліціонером чи дільничим. Тобто, в залежності від їх рівня свідомості, вони обирають ту чи іншу посаду. Такі люди також схильні до політичної діяльності чи обговоренню взаємовідносин в колективі і т.д. також вони мають велике почуття обов’язку та відповідальність.

Якщо з цієї дитини батьки будуть намагатись зробити академіка, то вони навіть не підозрюють про те, що тим самим прямо зараз створюють для свого улюбленого чада великі труднощі в житті, з якими йому доведеться зіткнутись в майбутньому.

Але якщо вибір зроблений правильно і батьки відчули приналежність своєї дитини до кшатрійського стану, цікавим буде дізнатись передісторію появи представників цієї варни та особливостей світогляду і виховання…

 

 

Кшатрія-йога – це йога воїна чи йога боротьби. Індія, а точніше, ведична культура – колиска всіх бойових мистецтв. Багаточисленні школи воїнських мистецтв, боротьби зі зброєю та без зброї існують в Індії з доісторичних часів та набагато старші самих старих шкіл китайського ушу, не говорячи вже про корейські та японські школи.

Перші згадки про кулачний бій та бойове мистецтво зустрічаються ще у Ріг-Веді (нагадаємо, що Веди – принципи існування арійських людей – дійшли до нас у вигляді 4-х Вед, записаних на санскриті – Сама-Веди, Яджур-Веди, Ріг-Веди та Адхарва-Веди).

Герої-воїни Махабгарати та Рамаяни воюють з ворогами, застосовуючи вельми витончені прийоми, які допомогли б сучасному майстру карате. В Махабгараті, а також в інших давніх текстах, є відомості про різні воїнські вправи кшатріїв, дається опис способів, що дозволяють перемагати озброєних противників голими руками та вступати в єдиноборство з тигром.


Наразі очевидним є той факт, що праматір’ю всіх воїнських мистецтв була ведична цивілізація, а праобразом всіх систем психофізичного тренінгу – унікальна методика вдосконалення тіла і духу, відома як йога.

В родинах воїнів-кшатріїв воєнна наука передавалась від покоління до покоління. В них була своя система воєнної підготовки, невід’ємною частиною якої було шанування Всевишнього Господа Харі (Вішну, одне з 1000 імен бога) у формі Божества. Кшатрії вдосконалювали воїнське мистецтво, як на базі загальнодоступних шкіл, так і на основі шкіл езотеричних, призначених лише для вузького кола обраних, де здійснювали певні магічні обряди.

В наші дні у багатьох штатах Індії можна знайти школи бойових мистецтв, витоки яких сягають віків, як, наприклад, боротьба кушті (слово «кушті» з санскриту – «боротьба»). Існує багато шкіл та напрямків кушті, які відрізняються одна від одної акцентом на тих чи інших техніках. Ці школи носять назви, утворені від імен їх засновників. Найбільш відомі з них це школа Бгімасени, засновником якої вважається Бгімасена (невитончений, але грізний воїн), в ній кшатрії поклоняються Господу Харі у формі Баларами; а також школа Хануманджи («стиль мавпи»), в якій кшатрії поклоняються Господу Харі у формі Рамачандри та Його відданому – Хануману, засновнику цього стилю боротьби.

Велика кількість індійських борців кушті прославилась у всьому світі. Одним з найвидатніших серед них був кушті-раджа (цар серед борців) великий Гама (1878 – 1960), який протягом багатьох років володів званням всеіндійського чемпіона. В 1926 році чемпіон світу за класичною боротьбою у тяжкій вазі та майстер американського кетчу Станіслав Збишко із м.Гродно прибув до Індії, щоб поборотись з Гамою. Впродовж двох місяців він наполегливо та старанно вивчав прийоми кушті при дворі Махараджа Патіали. Тим не менше, його сутичка з Гамою закінчилась через 90 секунд перемогою індійця!

Із давніх систем бойового мистецтва Індії самими відомими є: каларі-пайатту, варма-калаї, кушті, маллавеша, ваджра-мушті, дхарма-марга та інші. Однак ті, хто хоче знайти рецепти того, як тренуватись за «індійським зразком», будут дещо розчаровані. Справа в тому, що в Індії все це як і раніше глибоко оберігається, та не зазнало і не зазнає (на відміну від далекосхідних систем) комерційного тиражування. Більш того, основу ведичних бойових мистецтв складають не фізичні вправи, а особлива психофізична практика, іншими словами «йога воїна» (кшатрія-йога). Її осягнення в обов’язковому порядку потребує безпосереднього багаторічного спілкування з Учителем, залученням до справжньої традиції.

Мабуть, самим відомим за кордонами Індії бойовим мистецтвом є каларі-пайатту, що збереглося в південноіндійському штаті Керала. Це одне зі стародавніх бойових мистецтв світу. «Каларі» на мові малайам означає «священне місце», а «пайатту» - «мистецтво ведення бою». Таким чином, ця назва буквально означає «бойове мистецтво, що практикується на священному місці», чим пояснюється незвична система тренувань: їх ніколи не проводять на відкритому майданчику. Не дивлячись на тамільську назву цієї школи, її корені сягають глибин ведичної філософії. Її духовну та психофізичну основу складає йога. Одним з основних принципів є – захист добра та справедливості, повага до всього живого на землі. Засновником каларі-пайатту є Сам Парашурама, шоста аватара Господа Харі (Вішну). Парашурама – це великий воїн-брахман, наділений величезною надприродною силою і такими ж здібностями у мистецтві ведення бою. Парашурама будував храми та вводив у них вивчення воїнського мистецтва, що справило великий вплив на еволюцію різних видів у традиційних бойових мистецтвах. Каларі-пайатту тісно пов’язане з традиційними ритуалами та церемоніями південноіндійського вайшнавізму.

Заняття проводяться у кам’яному залі із земельною підлогою. Біля стіни встановлений алтар Парашурами. По обидві сторони від нього – стійки з традиційними видами зброї. При побудові приміщення для тренувать зазвичай зображують трикутник 12 на 6 метрів. Потім заглиблюють у землю на 2 метри. Зверху настилають на решітку з гілля пальмове листя – це дах. Стіни котловану обкладають каменем. Тим самим вирішуються відразу два завдання: не так спекотно, як на відкритій місцевості (тропіки!), і є укриття від посторонніх поглядів. З одного боку робляться східці для входу, в дальньому кутку встановлюється алтар Парашурами. Там горить масляна лампада, стоять квіти. На стінах зображення попередніх вчителів школи. Біля алтаря складена зброя.

Свій перший крок в цей зал учень робить лише правою ногою. Входячи, учень повинен доторкнутись правою рукою долівки і піднести її до лоба (прийняти пил священного місця), потім поклонитись алтарю, звідки Парашурама спостерігає за тим, що відбувається. Заняття починається з руханки, яку проводить помічник Гуру, Вчителя. Сам Вчитель з’являється в залі пізніше. Учні схиляються перед ним, беручи пил з його стоп, потім Гуру наносить на їх чоло священну тілаку з мантрами. Після цього починається власне тренування.

Багато з прийомів бою засновані на імітуванні тварин: змії, лева, пантери, ведмедя, тигра, мавпи та ін. Існує 12 традиційних способів нападу та захисту, поєднаних у певні комплекси. Крім бойового мистецтва, учні навчаються також технікам масажу. Загалом масаж можуть робити лише ті люди, які досконало вивчили людське тіло та нервову систему. Гуру також показує учням 12 точок людського тіла, ураження яких призводить до смерті, і ще 96 точок (всього 108), вплив на які викликає або сильний біль, або тимчасовий параліч. Знання будови людського тіла та розташування уразливих точок доповнюється обширним комплексом дихальних та гімнастичних вправ, поєднаних за суворою послідовністю. Вивчення бойової техніки підкріплюється складним психотренінгом, заснованим на йозі, що дозволяє мобілізувати енергетичні ресурси організму. Всі вчителі каларі-пайатту є спеціалістами в галузі традиційної ведичної медицини, Аюрвіди (знання про життя). Вони вміють лікувати ушкодження та переломи, вивихи та розтягнення, зупиняти кровотечі та знімати біль, виправляти кістки та загалом наслідки будь-яких травм. Для цього вони використовують як масаж, так і різні мазі та зілля, хіропрактику, йогу та магію. Воїнська магія загалом грає важливу роль в цьому давньому мистецтві і непосвяченим вона не доступна. Найбільш давній трактат, на якому засновується мистецтво каларі-пайатту – це «Марма-сутра» - трактат про нервові центри та життєво важливі точки тіла, записаний як мінімум 3 тис. років тому на сансриті.

Марма – смертельно вразлива, життєво важлива точка тіла. Згідно ведичному словнику Нірукта, що є однією з Веданг та записаному мудрецем Іаской, існує 108 марм. Перші згадки про них зустрічаються у Ріг-Веді, а також в інших ведичних писаннях, наприклад, в Махабгараті. Слово «марма» присутнє в якості самоназви медичних розділів бойових мистецтв та інших шкіл, таких як варма-калаї, ваджра-мушті та ін. В деяких південноіндійських школах загальнофізична підготовка представлена асанами та пранаямою (дихальними вправами) хатха-йоги, а для того, щоб наносити удари в життєво важливі точки тіла, вивчається спеціальна дисципліна – «марма», тобто комплекс свідчень про розташування та функціонування нервових та енергетичних центрів організму людини. Удар по енергетичному меридіану може спричинити ще більші ушкодження, ніж просте прикладення фізичної сили. Марма-джнана, тобто знання про марми, а також знання про те, як наносити удари по ним, вважається закритим бойовим мистецтвом. Існує заборона не лише на його передачу, але навіть на демонстрацію, настільки смертельним воно вважається. Говориться навіть, що використовувати його можна лише тоді, коли іншого виходу немає. І то, краще вдарити всього один раз. Але в цьому випадку бити рекомендується лише в «пів-долоні», тобто не розгибаючи повністю руку, бо удар випрямленої руки вважається смертельним.

Методика підготовки кшатрія в мистецтві варма-калаї багато в чому співпадає з методикою каларі-пайатту. На тамільській мові «варма» означає те ж саме, що і слово «марма» на санскриті, а саме «те, що приховано», «прихована, вразлива точка», а «калаї» перекладається «уражати або знаходити». Таким чином, термін «варма-калаї» можна перекласти як «мистецтво ураження вразливих точок». Будь-який атакуючий прийом варма-калаї спрямований на ураження цих життєво важливих точок тіла (марм). Випадкових ударів немає. Але, в залежності від того, чи хочуть вбити противника чи лише вивести його з рівноваги на час, самі удари наносяться по-різному. В залежності від способу ураження точок, пов’язаних з внутрішніми органами, дія ударів може бути відкладена. Наприклад, людину можна ткнути пальцем сьогодні, а помре він лише за два місяці (щось схоже до китайської техніки «дім мак»). Іншими словами, в основі техніки ураження лежить наука про циркуляцію внутрішньої енергії.

Традиційний індійський масаж теж є однією зі складових частин варма-калаї та підпорядковується строгим правилам: як масажувати, в які дні і години і так далі. Теоретичну основу мистецтва масажу складають всі ті ж знання про циркуляцію внутрішньої енергії.

Тренування зазвичай проводяться рано вранці (з 4-х до 7-ми годин) на свіжому повітрі, подалі від зацікавлених поглядів. Місця для занять обираються різноманітні: на березі моря, в лісі, на крутих схилах гір, і навіть під водою (щоб тренувати дихання). Практика варма-калаї, як і всі інші древні види бойових мистецтв, засновані на ведичних принципах, потребує серйозного знання йоги (особливо техніки дихання).



Джерело: http://www.vedic-culture.in.ua/ru/family-and-spirituality/parenting/1759-types-of-character-and-parenting.html
Категорія: Навчально-виховний процес воїнів | Додав: Amazonka (2012-08-20)
Переглядів: 954 | Коментарі: 1 | Теги: кшатрії, Веди, Бгагаван, йога | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Shoot, who would have thoghut that it was that easy?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright MyCorp © 2016