КШАТРІЇ - ЗАХИСНИКИ ВСЬОГО ЖИВОГО. Ч.2 - Навчально-виховний процес воїнів - Витоки та основи ведично-краштрійської культури - Каталог статей - Київська Федерація Бойового Гопака
Неділя, 2016-12-11, 11:52 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Навчально-виховний процес воїнів [4]
Особливості виховної системи ведичної культури, визначення приналежності до кшатрійської касти, розвиток відповідних здібностей воїнів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 172
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Київський осередок бойового гопака КОЗАКА МАМАЯ
Головна » Статті » Витоки та основи ведично-краштрійської культури » Навчально-виховний процес воїнів

КШАТРІЇ - ЗАХИСНИКИ ВСЬОГО ЖИВОГО. Ч.2

У ведичних бойових мистецтвах кшатрії передусім культивували мистецтво володіння зброєю. Але і рукопашний бій, як було показано вище, вони не обходили поза увагою. Більше того, «кодекс поведінки» кшатріїв зобов’язував його різними способами вдосконалювати навички беззбройного бою. Беззбройний кшатрій використовував руки більше, ніж ноги, а удари – більше, ніж кидки та захвати (хоча техніка останніх теж була добре відпрацьована). Удар наносився кулаком, відкритою долонею, напруженими пальцями. Частіше всього кшатрій прагнув ударом не вивести противника з рівноваги, а збити йому дихання, приголомшити на деякий час для того, щоб ввійти на ближню дистанцію.

Правда, кшатрії часто навмисно обмежували своє воїнське мистецтво. У всякому разі, це стосується «поєдинку рівних», тобто сутички з собі подібними. В таких випадках – навіть якщо вони відбувались на війні – кшатрійська каста дотримувалась певних правил. Так вважалось небажаним змінювати траєкторію удара. В Махабгараті описується один такий поєдинок на палицях між Дурьотханой та Бгімою:


«Дурьотхана та Бгіма, два прекрасні зі своїми палицями, два великих герої, бились так, що іскри розсипались від ударів їх палиць. Дурьотхана був граційним та витонченим, а удари Бгіми були дуже сильними. Крішна мав рацію, не було сум’яття у перевазі Дурьотхани. Битва велась за правилами, і обидва воїни їх строго дотримувались. Здавалось, битва ніколи не закінчиться, бо обидва вони були дуже майстерні в бою. Бгіма, доблесно ведучи бій, наносив сильні удари, але кроки його були важкими, і часом боротьба його носила грубий характер. Дурьотхана ж був таким швидким, і хода його була такою легкою, що, здавалось, він танцює на полі битви. Не дивлячись на всю силу Бгіми, Дурьотхана переважав його, будучи дуже спритним, він дуже майстерно уникав могутніх ударів Бгіми. В чесному бою цього демонічного Дурьотхана не можна було вбити… Коли Бгіма став наносити йому удар, цілячись в груди, той високо підстрибнув, але Бгіма, припіднявши свою зброю, уразив свого ворога в ноги, розкроївши йому обидва бедра». Цей прийом був сприйнятий оточуючими як карколомний, бо на благородному поєдинку не дозволялось наносити удари нижче пояса.

Порушенням правил вважався не лише удар по ногам, але й удар ногою. Удари ногами використовувались, але… не проти свого побратима-кшатрія! Особливо це стосувалось високих ударів ногою в голову. Наносити такі удари вважалось образою. У всякому разі, кшатрії були професіоналами і набагато рідше, ніж звичайні солдати, допускали противника на дистанцію ближнього бою.

В Махабгараті неодноразово описуються різні прийоми володіння зброєю. Так кшатрій Дхріштад’юмна, в одному поєдинку озброївшись мечем, продемонстрував з ним різні прийоми. Тримаючи меча та щита, він показав 21 спосіб володіння зброєю. Він описував кола, крутив мечем, піднувши його догори, і робив випади в бік (для відсторонення зброї ворога); підстрибував високо, спрямовувався вперед та, обдуривши ворога, кидався в бік, обходив противника зліва, справа та відходив назад, збивався з ними та тіснив його жорстоко…

Як видно, ведичні джерела і досьогодні зберігаються у бойовій практиці, психологічній підготовці воїнів, медитації. Однак з-за Калі-юги, епохи деградації, більшість сучасних єдиноборств Індії не прямо наслідують бойове мистецтво давніх кшатріїв, хоча дуже тісно з ними пов’язані. Наприклад, каралі-пайатту, варма-калаї та інші втратили свої початкові санскритські назви (а протилежність ваджра-мушті чи дгарма-марга) та дійшли до наших днів в їх тамільському варіанті, оскільки ці мистецтва практикувались, загалом, лише в Південній Індії.

В багаточисленних джерелах, присвячених вивченню ведичних воїнських мистецтв, є згадка про два трактати, спеціально присвячених мистецтву боротьби. Перший – це «Камала-сутра» - написаний близько 2,5 тис. років тому на санскриті. В ньому була зроблена спроба класифікувати техніку, виокремивши такі способи боротьби, як удари рукою чи ногою по вразливих місцях тіла, кидки, удушення, ламання кінцівок та вплив на моральний дух ворога.

Другий трактат, також на сансриті, - це «Малла-Пурана». В ньому містяться опис боротьби маллайудха чи маллакріда. «Малла» на санскриті означає борець, а «уйддга» - бій («кріда» - гра). Це бойове мистецтво найбільш розповсюджене під назвою маллавеша (веша – одяг), що буквально перекладається з санскриту, як «одяг бійця». Маллавешу часто плутають з кушті, однак різниця між ними в тому, що кушті – це боротьба, а маллавеша (маллауйддха) – комбіноване бойове мистецтво, що поєднує силові, больові та ударні прийоми.

«Малла-Пурана» має велику кількість інформації, певним чином розділеної. Всього в рукописі нараховується 18 глав. Це і історія боротьби, і класифікація борців за їх морально-психологічними, фізичними та технічними характеристиками, а також методи загальнофізичної та спеціальної підготовки борців з урахуванням особливостей клімату, опис методів тренувань та правил поєдинків, свідчення про хвороби та несприятливі психологічні стани, що заважають тренувальному процесу; свідчення про масаж, психологічне налаштування; питання харчування, гігієни.

Перші п’ять глав присвячені класифікації борців, далі йде детальний опис методів їх підготовки. Щоденні заняття рекомендується проводити з урахуванням клімату: в період з грудня по квітень тренування повинні бути більш важкими за об’ємом навантаження, з серпня по листопад – більш легкими, а в травні-липні – середніми.

Для правильного вибору тренувальних вправ необхідно враховувати вік того, хто тренується. В якості факторів, що заважають заняттям, у рукописі виокремлюються порушення травлення, погіршення здоров’я та слабкість, статеві стосунки, підвищену температуру тіла, нежить та кашель, травми та пухлини, а також несприятливий психічний стан – тревогу, неспокій, гнів і так далі. Згідно тексту «Малла-Пурани», в поєдинку вбивати один одного не можна. Удари наносяться вище пояса та в голову.

Далі в рукописі описуються методи масажу для відновлення сил після тренування та способи розслаблення м’язів, зняття психічного напруження. Підкреслюється важливість попереднього налаштування бійця на поєдинок, вивчення особливостей його можливих противників, розробки плану дії з кожним з них; описується 12 найбільш ефективних способів проведення сутичок. Що стосується харчування, то старовинний рукопис забороняє бійцям вживати м’ясо (в будь-якому вигляді), рибу, яйця, алкоголь, наркотики, а також цибулю та часник, забороняється палити. Бійці повинні бути строгими вегетаріанцями та їсти молочно-рослинні продукти.

Певне, лише один з ведичних стилів бойових мистецтв дійшов до нашого часу практично без змін. Це – ваджра-мушті. «Мушті» на санскриті означає кулак, а «ваджра» - блискавка або алмаз (в значенні – самий твердий камінь), тобто зброя найвищої досконалості, від якої немає захисту. Неймовірна міць праворучного удару – одна з головних особливостей ваджра-мушті, звідси і пішла назва – «кулак алмаз твердості». Є згадки, що майстри його розколювали кам’яні плити. Ваджра-мушті є одним з небагатьох принципово асиметричних видів єдиноборств. Права рука атакує кулаком, а ліва – пальцями (точкові удари) чи долонею.

Одним з основних трактатів, за яким заснована ваджра-мушті, є «Ваджра-сутра», написана близько 3,5 тис.років тому назад. Пізніше вона перекладалась з санскриту і була відома серед буддійських монахів як «Алмазна сутра». «Ваджра-сутра» - це ререлігійно філософський трактат, але він містить дані про базову техніку рук: кулачні та пальцеві удари, захисні рухи, свідчення про біоенергетику…

Майстри шаоліньського ушу сповнені поваги до традиційного ведичного мистецтва. Бо саме від нього походить їх мистецтво – «шаолінь-си цуань-шу». Сучасні майстри та історики Шаоліня стверджують, що шаоліньське ушу розвилось саме від ваджра-мушті.

Мало хто з європейців знає, що кулачний бій культивується в Індії. Бо його там не афішують, а зберігають в секреті від посторонніх, особливо від туристів та пронир-репортерів.

Як вже згадувалось, головною особливістю ваджра-мушті є незвично сильний кулачний удар. Однак майстри можуть не лише наносити, але і приймати на корпус і навіть на голову дуже сильні удари без шкідливих наслідків. Так «увага» потребує не лише спеціальних тренувань, укріплюючих м’язи та кістки, а й вміння концентрувати внутрішню енергію. Методика володіння такою здатністю «тримати удар» в будь-яку, навіть саму вразливу частину тіла тримається в таємниці.

Процес напрацювання сильних ударів у ваджра-мушті триває роками, бо кістки кулака повинні формуватись, а не деформуватись. Зміст методу – внутрішні тонкощі – дихання, фокусування енергії, тобто йога.

На основі всього цього вищезазначеного можна зробити висновок, що воєнна підготовка кшатріїв являла собою не лише фізичні вправи, головне в ній – внутрішнє вдосконалювання себе, управління глибинними процесами – досягалось за допомогою йоги. В самій йозі існує два шляхи: висхідний та нисхідний. Висхідний шлях – це аштанга-йога, добре відома на Заході. З цієї йоги розвились у свій час різні напрямки, засновані на концентрації внутрішньої енергії та вмінні розподіляти її по організму, що складають суть всіх східних єдиноборств. В тих виключно окремих випадках, коли аштанга-йогін виявлявся залученим в битву, він демонстрував результати, що склали б славу будь-якому каратисту. Процес аштанга-йоги зводиться до контролю дихання та життєвої енергії, яка називається праною. Однак в писаннях є застереження: «Левів, слонів та тигрів потрібно приручати дуже повільно і обережно. Так і праною потрібно оволодівати повільно та під керівництвом вчителя, оскільки вона може вбити». Що, доречі, з багатьма стається. Більше того, в Калі-югу справжня аштанга-йога як метод самореалізації не рекомендується писаннями. Оскільки в Калі-югу її неможливо практикувати у відповідності з усіма вимогами, тому у нас вік може бути лише один спосіб самореалізації – бгакті-йога, найвища йога.

Коли ми говоримо про найвищу йогу, це не пусті слова. Це значить, що всі результати інших методів йоги (сідхи – містичні якості), що досягаються за допомогою важких та тривалих практик, коли особистість намагається навчитись підпорядковувати собі та контролювати всі процеси тонкого та грубого тіла, - непомітно для адепта досягається методом бгакті-йоги.

Як це відбувається? Всевишнього Господа називають Хрішикеша (хрішика – почуття, іша – господар), тобто Він є Господарем всіх органів почуття та процесів в організмі втіленої живої істоти. Жива істота, практикуючи  процес бгакті-йоги, повністю підпорядковується волі Всевишнього та набуває до Нього любов і відданість. В результаті Господь з любові до Свого слуги, бажаючи бачити його поруч з Собою в духовній оселі, Сам створює всю необхідну трансформацію його фізичного та тонкого тіла (включаючи управління праною, енергетичними потоками) непомітно для Свого бгакти, усуваючи вплив матеріальної природи.

Процеси трансформації фізичного та духовного тіл при досягненні звільнення від гун матеріальної природи та матеріальних елементів відбуваються однаково в будь-якому методі йоги. Однак в будь-якому випадку (аштанга-йога) ці процеси виходу з-під впливу матерії намагається контролювати сама джива (втілена жива істота), але це пов’язано з великими труднощами, тоді як в іншому випадку (бгакті-йога) Сам Господь у формі Параматми (Наддуші) контролює все це найкращим чином.

Наприклад, у ваджра-мушті здатність нехворобливо переносити удари досягається десятиріччями старанної практики. Але чистий відданий Господа Харідас Тхакур, якого мали бити залізними палицями на 21 ринковій площі, не відчував ударів тому, що Сам Господь трансформував його тіло, хоча Харідас ніколи не навчався цим методам «тримання удару», що практикується у ваджра-мушті.

Слідувати шляхом бгакті-йоги можуть не лише обрані. Вона призначена для всіх людей: молодих та старих, чоловіків, жінок, дітей будь-якої соціальності та суспільного стану, в тому числі і для кшатріїв. Кшатрій, що йде цим шляхом, повинен прийняти істинного Вайшнава-Гуру, духовного вчителя, що знаходиться в одній з 4-х вайшнавських сампрадай (лінія учнівської спадкоємності) і під його керівництвом слідувати принципам бгакті-йоги, виконуючи при цьому свій обов’язок – дгарму кшатрія.

Бгакті-йога – це віддане служіння Всевишньому Господу Вішну (Крішні), а того, хто йде цим шляхом, називають вайшнавом, тобто відданим Вішну. За допомогою практики бгакті-йоги людина очищує свої почуття і пов’язує себе з Всевишнім Господом. Про те, як досягається цей зв’язок (йога), детально описується в Бхагават-гіті, де Сам Всевишній Господь Шрі Крішна відкриває шлях, яким можна прийти до нього. Слідуючи шляхом бгакті-йоги, кшатрію необхідно розвинути в собі правильне бачення світу та себе в ньому, яке дозволить йому досягнути успіху і на зовнішньому, і на внутрішньому плані. В основі такого світобачення – Богоцентрична, а не егоцентрична концепція. Повна концентрація на Бгагавані – головна складова всього процесу. Також повинно розвинутись слідуюче налаштування:

Ми не повинні боятись ніяких несприятливих обставин. Крішна говорить в Бгагават-гіті:

«Щасливий той кшатрій, якому неочікувано випадає на долю можливість боротьби, відкриваючи перед ним райські ворота». Наша карма оточує нас зі всіх сторін, і ми не можемо цього уникнути. Всі хвилювання – результат нашої власної карми. Тому ми не повинні обурюватися. В дійсності, всі ці труднощі необхідні для нашої практики, нашого руху. Всі ці хвилювання необхідні для нашого очищення.

Бог не помиляється. Він керує ситуацією. Оточуючий нас світ – в руках Господа. Він не робить нічого поганого у відношенні до мене. Наша стійкість буде піддана випробуванню. При всіх несприятливих обставинах я повинен стояти з високо піднятою головою.

Ми повинні аналізувати самих себе, на скільки ми егоїстичні. В якій мірі наші небажані погані звички, анартхи, все ще присутні в наших серцях? Наше матеріальне его повинне бути знищене повністю. І ми повинні бути строго цілеспрямовані в нашому спрямуванні до істини.

Категорія: Навчально-виховний процес воїнів | Додав: Amazonka (2012-08-20)
Переглядів: 723 | Теги: Веди, Бхагават-гіта, Крішна, Кшатрій | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright MyCorp © 2016