Дроначар’я був воєнним вчителем, астра-гуру Пандавів. Одного разу, перевіряючи успіхи своїх учнів, він помістив несправжню пташку на верхівці дерева. Одного за іншим він просив братів підходити і цілитись в неї. Юдхіштхіра вийшов вперед. Дроначар’я сказав йому:

-       Приготуйся поцілити в цю пташку. Ти готовий?

-       Так.

-       Що ти бачиш?

-       Я бачу пташку.

-       Що-небуть ще?

-       Так. Бачу всіх вас.

-       Йди звідси.

Потім інший з братів підійшов. Дроначар’я сказав йому:

-       Ти мусиш поцілити стрілою в око пташки. Прицілься. Що бачиш?

-       Пташку.

-       Що-небуть ще?

-       Так, також дерево.

-       О, йди геть.

Потім був викликаний Арджуна. Дроначар’я сказав йому:

-       Приготуйся.

-       Так, мій Господар, я готовий.

-       Ти бачиш пташку?

-       Так, бачу.

-       А дерево?

-       Ні.

-       Всю пташку?

-       Ні.

-       Що ти бачиш?

-       Лише голову.

-       Повністю голову?

-       Ні.

-       Що ти бачиш?

-       Лише око.

-       Ти більше нічого не бачиш?

-       Я не можу більше нічого бачити.

-       Так, мій хлопче. Пускай стрілу!

Нам варто мати таку ж спрямованість в нашому житті. Які б обставини не виявлялись, щоб злякати мене, я не злякаюсь. Абсолютне та відносне завжди приходить в зіткненні і буде здаватись, що вони боряться одне з одним. Але нам варто приймати абсолютне і жертвувати відносним…

В Бхагават-гіті Крішна каже Арджуні: «Борись заради обов’язку, не думаючи про радість і горе, про втрати і придбання, перемогу та поразку. Вчиняючи так, ти ніколи не накличеш на себе гріха. О, Арджуна, присвячуючи Мені всі свої дії, повністю усвідомлючи Мене, не бажаючи вигоди, без зазіхань на властвування і скинувши апатію – борись. Зброєю знання переможи сумління, що породилось в твоєму сеці від незнання. Озброївшись йогою, о Арджуна, піднімись і борись».

Потрібно пожертвувати всім, слідуючи добрій волі Всевишнього Господа, і в той же час виконувати накази, не заявляючи своїх прав власності ні на що б то не було. Це виведе людину на шлях звільнення.

Багато з практикуючих так звані східні єдиноборства прагнуть досягнути тієї чи іншої сідхи чи могутності. Однак справжні мудреці, сподвижники та великі святі відносились до сідх з осторогою, вважаючи їх лише побічними плодами йоги. Господь Будда, хоча Сам теж був йогом, не високо цінував містичні здібності. Коли один з Його учнів на очах у вчителя піднявся в повітря (левітував), Господь Будда зазначив: «Подібні дії не допоможуть у зверненні невіруючого на шлях віри і не будуть сприяти поглибленню віри того, хто вірує».

 Значить, зовнішні атрибути могутності, якими в більшій чи меншій мірі оволоділи майстри воїнських мистецтв, не є самоціллю йоги. Лише бгакті – віддане служіння є засобом і ціллю справжніх трансценденталістів. Існує 2 види трансценденталістів: імперсоналісти (що прагнуть досягнути непроявлений, безособистісний аспект Верховного Господа) та персоналісти (що звертаються до Самої Верховної Особистості Бога). В Бгагават-гіті (19.5) Сам Крішна достатньо ясно каже: «Дуже важко досягнути духовного прогресу тому, чий ум спрямований на непроявлений, безособистісний аспект Всевишнього. Тим, хто втілений в матеріальному тілі, дуже складно досягнути успіху в цій науці». Висновок звідси очевидний: шлях бгакті-йоги, безпосереднього служіння Верховній Особистості Бога простіший і природніший для втіленої душі.

Могутність досягається завдяки йозі.

Можна подумати, що достатньо просто оволодіти хатха-йогою чи аштанга-йогою і при цьому залишатись атеїстом, що в принципі і практикується у багатьох китайських, японських та інших східних єдиноборствах. Однак бгакті-йога, йога відданості Бгагавану, є найвищою – так стверджують шастри (ведичні трактати).

Бгагаван – це Верховна Особистість Бога, що володіє всіма здібностями в абсолютній мірі (всією силою, всією славою, всією красою, знанням, багатством та зреченням). Господь ніколи не програє, Він перемагає в будь-якій битві та непереможний для будь-якого противника. Серед всіх представників влади Він є найвищою владою. Всі шастри свідчать, що навіть напівбоги, наділені певною силою, в критичних ситуаціях завжди звертались до Нараяни (Харі, Вішну).

Існує як би два види кшатріїв: сури і áсури (праведні і демонічні) і між ними завжди точиться боротьба. Праведні кшатрії завжди поклоняються Вішну (Нараяні), а демонічні ніколи цього не роблять, бо вони ненавидять Бога. В писаннях стверджується, що якщо Господь хоче кого-небудь вбити, ніхто не зможе його захистити, а якщо Господь хоче когось захистити, ніхто не зможе його вбити. Так, наприклад, брати Пандави (Арджуна, Бгіма й інші) були великими кшатріями-відданими Господу, і у багатьох місцях Махабгарати можна бачити, як навіть нехтуючи правилами кодексу кшатріїв, Господь Харі (Крішна) завжди їх захищав. В Бхагават-гіті Господь також підтверджує це Своїми словами: «О Арджуна, сміло заявляй будь-якому, що Мій бгакта (відданий слуга) ніколи не загине».

Оскільки Господь не був переможений в жодному поєдинку, праведні кшатрії поклоняються Йому. – «Там, де завжди присутній Крішна, повелитель всіх містиків, і Арджуна, Його великий відданий, там завжди будуть перемога, достаток, небачена сила та мораль» (Бхагават-гіта. 18.78)